Кафедра інформатики КПНУ ім. І. Огієнка

Studies in tota vita

Лев Давидович Ландау Лев Давидович Ландау (22 січня 1908, Баку — 1 квітня 1968, Москва) — радянський фізик, академік АН СРСР (обраний у 1946). Член академій наук Данії, Нідерландів, Американської академії наук і мистецтв (США), Французького фізичного товариства, Лондонського фізичного товариства і Лондонського королівського товариства.

Народився в сім'ї інженера-нафтовика. У чотирнадцять років вступив до Азербайджанського державного університету імені Кірова (Бакинського університету), де навчався одночасно на двох факультетах: фізико-математичному і хімічному. Після закінчення Ленінградського університету (1927 р.) — аспірант Ленінградського фізико-технічного інституту. У 1927 р. був відряджений у Данію до Нільса Бора, в Англію і Швейцарію. У 1932 р. очолив теоретичний відділ Українського фізико-технічного інституту в Харкові. З 1937 р. в Інституті фізичних проблем АН СРСР.

Академік Ландау, Дау (так кликали його близькі друзі і колеги), вважається легендарною фігурою в історії радянської і світової науки. Квантова механіка, фізика твердого тіла, магнетизм, фізика низьких температур, фізика космічних променів, гідродинаміка, квантова теорія поля, фізика атомного ядра і елементарних часток, фізика плазми — ось далеко не повний перелік галузей, які в різний час привертали увагу Ландау. Про нього говорили, що у «величезній будівлі фізики XX ст. для нього не було замкнених дверей».

Надзвичайно обдарований математично, Ландау, жартома, говорив про себе: «Інтегрувати навчився років в 13, а диференціювати умів завжди». Закінчивши в 1927 р. фізичне відділення Ленінградського університету, Ландау став аспірантом, а надалі співробітником Ленінградського фізико-технічного інституту, в 1926–1927 роках опублікував перші роботи з теоретичної фізики. У 1929 р. Ландау провів півтора роки за кордоном в наукових центрах Данії, Англії і Швейцарії, де працював разом з провідними фізиками-теоретиками, в тому числі з Нільсом Бором, якого відтоді вважав своїм єдиним вчителем.

Рятуючись від процесу, що почався в Харкові над фізиками, в 1937 р. Ландау прийняв запрошення Петра Капіци обійняти посаду керівника теоретичного відділу Інституту фізичних проблем (ІФП). Але в 1938 р. Ландау заарештовують за антирадянську агітацію. У в'язниці він провів рік і був випущений завдяки героїчному втручанню Капіци, який взяв Ландау «на поруки». Після звільнення, до самої смерті в 1968 р., Ландау був співробітником ІФП.

7 січня 1962 р. на шляху з Москви до Дубну, Ландау потрапив у автокатастрофу. Внаслідок серйозних поранень він перебував протягом 3 місяців у комі. Фізики всього світу брали участь в порятунку життя Ландау. Було організоване цілодобове чергування в лікарні. Медикаменти доставлялися літаками з країн Європи і з США. Внаслідок цих заходів життя Ландау вдалося врятувати, незважаючи на дуже серйозні поранення.

Після аварії Ландау практично перестав займатися науковою діяльністю. На думку деяких фізиків, внаслідок аварії він втратив свої розумові здібності. Однак на думку його дружини і сина, Ландау поступово повертався до свого нормального стану і в 1968 р. був близький до поновлення занять фізикою.

Ландау помирає через декілька днів після операції по усуненню непрохідності кишечника. Смерть наступила внаслідок закупорки артерії тромбом. Дружина Ландау в своїх мемуарах висловила сильні сумніви в компетентності деяких лікарів, які лікували Ландау, особливо лікарів зі спецклінік, де лікувалося керівництво СРСР.

Наукова спадщина Ландау так велика і різноманітна, що навіть важко уявити, як могла встигнути це зробити одна людина всього за 40 років. Він розробив теорію діамагнетизму вільних електронів — діамагнетизм Ландау (1930), разом з Євгеном Ліфшицем створив теорію доменної структури феромагнетиків і отримав рівняння руху магнітного моменту — рівняння Ландау-Ліфшиця (1935), ввів поняття антиферомагнетизму як особливої фази магнетика (1936), вивів кінетичне рівняння для плазми у випадку кулонівської взаємодії і встановив вигляд інтеграла зіткнень для заряджених часток (1936), створив теорію фазових переходів другого роду (1935–1937), уперше отримав співвідношення між густиною рівнів у ядрі і енергією збудження (1937), що дозволяє вважати Ландау (поряд з Гансом Бете і Віктором Вайскопфом) одним з творців статистичної теорії ядра (1937), створив теорію надплинності гелію II, поклавши тим самим початок створенню фізики квантових рідин (1940–1941), спільно з Віталієм Лазаревичем Гінзбургом побудував феноменологічну теорію надпровідності (1950), розвинув теорію фермі-рідини (1956), одночасно з Абдусом Саламом, Тзундао Чі й Чженьнін Янгом і незалежно від них запропонував закон збереження комбінованої парності і висунув теорію двокомпонентного нейтрино (1957). За піонерські дослідження в галузі теорії конденсованих середовищ, зокрема теорії рідкого гелію, в 1962 році Ландау була присуджена Нобелівська премія з фізики.

Величезною заслугою Ландау є створення радянської школи фізиків-теоретиків, до складу якої входили такі вчені як, І. Я. Померанчук, І. М. Ліфшиць, Є. М. Ліфшиць, О. О. Абрикосов, А. Б. Мігдал, Л. П. Питаєвський, І. М. Халатников, Ю. М. Каган. Науковий семінар, яким керував Ландау, що вже став легендою, увійшов в історію теоретичної фізики.

Ландау є творцем класичного курсу теоретичної фізики (спільно з Євгеном Ліфшицем). «Механіка», «Теорія поля», «Квантова механіка», «Статистична фізика», «Механіка суцільних середовищ», «Електродинаміка суцільних середовищ», а все разом багатотомний «Курс теоретичної фізики», який перекладений багатьма мовами і досі поціновується студентами-фізиками.

Джерело: http://uk.wikipedia.org

Gravatar

Comments

Comments are closed on this post.