Кафедра інформатики КПНУ ім. І. Огієнка

Studies in tota vita

Костянтин УшинськийКостянтин Дмитрович Ушинський народився 18 або 19 лютого 1824 р. (за іншими даними, 1823 р.) у с. Богданка на Новгород-Сіверщині (за іншими даними, в Тулі) в родині дрібномаєткового дворянина, ветерана Вітчизняної війни 1812 р. Сім’я не мала великих матеріальних достатків, оскільки Дмитро Ушинський відпустив селян на волю ще до реформи 1861 р. Мати, Любов Степанівна Гусак-Капніст, яка походила з родини відомого українського письменника В. В. Капніста, померла, коли синові було 11 років. Але його початковою освітою й вихованням опікувалась саме вона. Прищеплену нею любов до української мови й культури педагог проніс через усе життя. Середню освіту Ушинський здобув у Новгород-Сіверській гімназії, яка, на його думку, була однією з найкращих на той час. Після закінчення гімназії він вступив на юридичний факультет Московського університету (1840) і закінчив його в 1844 р. з відзнакою. Під час навчання захоплювався лекціями історика Т. М. Грановського та професора-юриста П. Г. Редкіна. Студент Костянтин давав приватні уроки, оскільки на той час батько збіднів і не міг надсилати йому грошей. Юнак багато читав, вивчав сучасну філософію, захоплювався літературою, мистецтвом, прагнув бути в курсі політичних подій у Росії та за кордоном. Збереглися окремі уривки з його щоденника, з яких постає образ людини великого розуму, міцної волі, відданої своїй вітчизні, народові.    

Після закінчення університету К. Д. Ушинського призначають виконувачем обов’язків професора в ярославський Демидовський юридичний ліцей на кафедру камеральних (економіко-юридичних) наук. Як викладач він був надзвичайно популярний серед студентів, оскільки його лекції вирізнялися самостійністю мислення, майстерністю викладу. Але царський режим під впливом революційних подій 1848 р. на Заході посилив реакцію в Росії: юридичні й політичні науки перебували під особливим контролем. З цим не міг змиритися Костянтин Дмитрович, і за рішучий протест проти принизливого поліційного нагляду над вищою школою його звільнили з роботи. Скрутне матеріальне становище змусило його погодитися обійняти посаду дрібного урядовця в одному з департаментів Міністерства внутрішніх справ у Петербурзі (1849 – 1855). За різкий відзив про начальника, графа Д. А. Толстого, його звільнили і звідси. Певний час він присвятив журналістській діяльності, зокрема працював у журналі „Современник”: писав статті, перекладав наукову і художню літературу. У 1851 р. Костянтин Дмитрович Ушинський одружився з подругою свого дитинства Надією Семенівною Дорошенко (походила зі славного українського роду Дорошенків, дочка українського дворянина), якій належав хутір Богданка в Глухівському повіті чернігівської губернії (тепер Шосткінського району Сумської області). Вони мали п’ятьох дітей. Друга їхня донька В. К. Ушинська (Пото) пізніше, згадуючи матір, зазначала, що це була дуже гарна, розумна жінка, хороша господиня. Батько дуже любив і поважав її. Після років безробіття, журнальної праці Костянтин Дмитрович влаштувався в 1854 р. викладачем, а згодом інспектором Гатчинського сирітського інституту. Тут він долучився до практичної педагогічної діяльності й розробки основних проблем педагогічної науки. Наприкінці 50-х років ХІХ ст.. побачила світ праця М. І. Пирогова „Вопросы жизни”, в якій автор закликав перебудувати справу виховання і освіти. Вона справила велике враження на К. Д. Ушинського. В 1857 р. з’явилася і його перша педагогічна стаття „Про користь педагогічної літератури”, де він порушив питання про значення педагогічної літератури в поширенні педагогічної теорії серед учителів. Це була не лише перша, а й по суті програмна педагогічна праця. Автор підняв у ній такі важливі соціально-педагогічні проблеми, як народність виховання, залежність школи від умов суспільного розвитку, значення громадської ініціативи в розвитку народної освіти й відповідальності педагогічної науки перед суспільством; а також низку теоретичних проблем: наукові основи педагогіки, співвідношення педагогічної теорії і практики, місце і роль виховання в педагогічному процесі, педагогічна майстерність тощо. Згодом були опубліковані і нші праці вченого: „Три елементи школи” (1857), „Про народність у громадському вихованні” (1857), „Про заходи поширення освіти через грамотність” (1857) та ін..Ці статті зробили К. Д. Ушинського відомим і популярним педагогом. Наприкінці 1859 р. Костянтина Дмитровича призначили інспектором Смольного інституту, заснованого ще за Катерини ІІ. Це був становий закритий жіночий привілейований навчальний заклад, який мав два відділення: для дітей дворян і для дітей міщан. Інститут жив традиціями ще ХVІІІ ст., основна увага приділялася вивченню французької мови, а інші предмети викладалися на дуже низькому рівні. Педагог виступив справжнім реформатором: знищив поділ на „благородний” і „міщанський” відділи, запровадив семирічний термін навчання, нові навчальні плани, ввів нові предмети – природознавство й фізику, відкрив школу грамоти для покоївок, запросив на роботу нових учителів, започаткував викладання предметів рідною мовою тощо. Але всі ці прогресивні починання розцінили як зневагу до традицій Росії. До речі, переслідувань учений зазнавав практично впродовж усього життя, оскільки офіційна влада не сприйняла його демократичних педагогічних ідей. І після сфабрикованих звинувачень і звільнення К. Д. Ушинський захворів і займався вже тільки науково-методичною діяльністю. В 1861  р. учений видав свій перший підручник для початкової школи „Дитячий світ” у двох частинах. Протягом п’яти років перебування за кордоном він вивчав народну школу, вчительські семінарії, жіночі навчальні заклади. Саме там написав основні педагогічні твори: „Людина як предмет виховання” (перший том вийшов у Петербурзі в 1868 р., другий – у 1869 р.), „Листи із Швейцарії”, загальновідомі підручники „Рідне слово” (три частини), „Керівництво до викладання за „Рідним словом” (дві частини) та кілька десятків статей, присвячених проблемам педагогічної психології. На жаль, у повному обсязі здійснити задум праці „Людина як предмет виховання. Спроба педагогічної антропології” К. Д. Ушинському не вдалося. Смерть обірвала життя вченого, коли він розпочав роботу над третім томом – „Педагогічна антропологія”. Серед учителів Російської імперії популярність К. Д. Ушинського була великою Невипадково його називали „учителем учителів”. У нього вчилися педагоги українські, російські, інших народів. Педагогічній діяльності він присвятив 15 років (1855 – 1870).

Постійні переслідування остаточно підірвали здоров’я видатного педагога. За порадою лікарів він поїхав до Криму лікувати хворі легені. Згодом вирішив остаточно оселитися в Києві. Під час чергової лікувальної поїздки до Криму і вимушеної зупинки в Одесі, К. Д. Ушинський помер на сорок сьомому році життя о другій годині ночі 23 (за іншими даними, 24) грудня 1870 р., правлячи рукопис „Педагогічної  антропології”. Смерть великого педагога схвилювала освітянську громадськість країни.  К. Д. Ушинського поховали в Києві, на березі Дніпра, у Видубецькому монастирі. Нащадки виконали його бажання.

 Джерело:  http://www.dnpb.gov.ua

Gravatar

Comments

Comments are closed on this post.